логин:    пароль: Регистрация
Вы здесь:
  
Кіно і Кокуш Лариса ШАЙГОРОДСЬКА - «Контракти» №13 Квітень 2006р.

Щоб заробити на кіно й отримати «Оскари», власник компанії «Фільмотехнік» приторговував взуттям


Дітище гендиректора компанії «Фільмотехнік» Анатолія Кокуша — рухома камера на дистанційному керуванні — можна порівняти з винаходом велосипеда. У світі досі не з’явилося кінопристрою, що принципово відрізняється від «фільмотехніківського» за способом функціонування. Практично всі довгомірні й автомобільні крани, які сьогодні створюються в Штатах і Європі для зйомок в екстремальних умовах, змальовані з «кокушівських» автороботів Russіan Arm.

У лютому Американська академія кіномистецтв і науки вручила компанії «Фільмотехнік» два технічні «Оскари». Технічний «Оскар» вручається за особливо цінні для синематографу винаходи, які на момент присудження премії вже використовувалися в кіноіндустрії та довели свою значущість.

Народження ідеї

Ідею «відірвати» знімальну камеру від ока оператора, дати їй більшу свободу Анатолій Кокуш виношував із часів навчання в Ленінградському інституті кіноінженерів. Креслення, розрахунки, дослідні моделі — все робилося з нуля, оскільки нічого подібного у фільмовиробництві ще не було. Перші свої розробки Кокуш безуспішно намагався втілити в життя в середині 70-х, працюючи конструктором на київській кіностудії імені Довженка. У кіностудії окремого бюджету для створення камери з дистанційним керуванням не знайшлося, та й не могло знайтися. План державного фінансування визначав конкретні роботи, до яких не належало створення досі небаченої техніки.

Головний інженер кіностудії недвозначно попередив, що «у нього експериментами ніхто займатися не буде». Поміркувавши, Кокуш вирішив «піти в підпілля», вкладаючи в роботу над пристроями свої кревні — гроші, отримані за численні рацпропозиції. Згодом знайшлося й зовнішнє джерело фінансування — у кошторисах знімальних груп була передбачена стаття витрат «на операторські пристрої». Спочатку керівники зйомок з недовірою поставилися до красивої ідеї нового крана, але потім хтось із них вирішив: «А чому б і не спробувати?».

Перші фільми і ТБ-проекти

«Якщо ворог не здається» — перший фільм, у якому було використано дистанційно керований кран Анатолія Кокуша. Зйомки танкової атаки вразили видовищністю і професіоналів, і глядачів: від крупного плану танкових гусениць камера піднімалася нагору, знімаючи все поле бою. Перший досвід практичного використання показав і недоліки крана. Зокрема, треба було подовжувати «стрілу». До фільму «Нові пригоди янкі при дворі короля Артура» (1988) був готовий 10-метровий кран. У кінокартині «15-річний капітан» Олексій Золотарьов першим серед операторів керував камерою за допомогою джойстиків. Надалі у своїй роботі він активно використовував техніку Кокуша, підказуючи, що саме потрібно вдосконалити (Золотарьова було включено до списку розробників концепції крана в заявці на «Оскар»).

До картини «Важко бути богом» стріла крана виросла до 21 метра — знімалися складні сцени погоні в Кримських горах. Потім було співробітництво з Нікітою Міхалковим. Дві паралельні сюжетні лінії його фільму «Урга. Територія кохання» (сучасне життя китайської провінції й минуле часів Чингізхана) визначали особливий режисерський акцент при переході з одного часу в інший. Задум режисера був реалізований за допомоги рухомої камери. Роботою Міхалков залишився задоволений, і відтоді кіно без Фільмотехніка не знімає.

Наприкінці 80-х, коли кіновиробництво занепало, Анатолій Кокуш запропонував своє устаткування телебаченню. За допомогою незвичайного крана знімали перший музичний фестиваль у Ялті, потім — «Різдвяні зустрічі» Пугачової. Вражений можливостями нових пристроїв, телеоператор Останкіно Микола Журавльов використав це «чудо техніки» у зйомках усіх концертів Пугачової та останкінських музичних телешоу.

Пізніше прибутковою сферою діяльності стала реклама — практично всі рекламні ролики кращих світових автомобільних брендів зняті з використанням спеціальних пристроїв, розроблених Анатолієм Кокушем.

Створення компанії

Бізнесом Анатолій Кокуш почав займатися ще будучи начальником виробничо-експериментальної лабораторії при кіностудії ім. Довженка. В «перебудовні» часи Держкіно залишилося без фінансування (грошей не давали навіть на зарплату), тому потрібно було самому думати, як прогодувати колектив із 20 чоловік. Кокуш організував кооператив при кіностудії, який і заробляв гроші для лабораторії.

«У мене було дуже багато контактів у кіношній сфері, — згадує генеральний директор компанії «Фільмотехнік» Анатолій Кокуш, — я пропонував співробітництво своїм колишнім однокурсникам, які працюють на кіностудіях. Згодом почали отримувати замовлення на наші спеціальні технічні пристрої (імітатори полум’я, дистанційного переведення фокуса, візки, рейки, мікрокрани, панорамні голівки тощо). Це був перший досвід ведення бізнесу. Гроші, що з’явилися, вкладали в нові розробки. Уже тоді я побачив: те, що ми робимо, це нова віха в кіно. Нашу техніку використовуватимуть скрізь: і в кінематографі, і на телебаченні».

Свій успіх Кокуш пов’язує із заведеним ще у вісімдесятих правилом: вкладати все зароблене в нові розробки. Каже, запам’яталася розмова на Мюнхенському кінофестивалі з екс-українцем. «Малий бізнес у вас тільки розвивається. Ви пройдете всі стадії, які вже давно відомі на Заході. Запам’ятай, для початку потрібно вкладати 99,9% заробітку в ідею, у виробництво, — радив емігрант. — Бізнесмени, націлені на власне матеріальне благополуччя, незабаром виснажаться, і тоді залишитеся тільки ви — ті, хто заклав потрібну основу для розвитку».

До початку 90-х кооператив Кокуша обріс величезною інфраструктурою, розробки велися не лише в Україні, а й у Росії — Пітері та Москві. Над стабілізаційними системами працювали фахівці Бауманського училища — туди йшла левова частка прибутку.

Втім, не всі члени кооперативу розуміли необхідність постійних витрат, багатьох обурював «витік» грошей. У колективі почалися «заворушення», було чутно репліки «Все поділити!». Комусь терміново потрібні були гроші на квартиру, комусь — на машину тощо. «Досвід знайомих свідчив — щойно справа доходить до підрахунку баришів, люди забувають про все: і ким вони один одному доводяться, і чим, власне, повинні займатися, а спільний бізнес розпадається — повільно або негайно. Тому в 1993-му я вирішив створити компанію «Фільмотехнік», щоб вести справи за власними правилами», — згадує Анатолій Кокуш. Близько 10% персоналу кооперативу потягнулися за ним.

«Ті, хто залишились на кіностудії, повелися непорядно — вкрали безліч деталей і, головне, ідеї, — розповідає про наслідки розставання Кокуш. — Досі розгрібаю. Коріння усіх конкуруючих з нами українських компаній росте звідти. Але тоді мені було не до розбирання. Створивши свою компанію, я став заручником благополуччя 30 людей. Щоб виплачувати зарплату, доводилося шукати роботу на стороні. Щодня, приходячи до офісу, я складав список із 10-15 пунктів під заголовком «Де взяти гроші?». Одного разу ми навіть закупили в Кривому Розі вагон взуття на продаж. Це жахливо — займатися не своєю справою. Але поступово ми ставали на ноги, завойовуючи кінотехнічний ринок».

Завоювання Голівуда

З першого дня існування компанія «Фільмотехнік» брала участь у всіх спеціалізованих міжнародних виставках. Кожен такий захід для підприємства можна було зіставити з відновленням після стихійного лиха. Для демонстрації устаткування потрібно як мінімум 100 кв. м, оренда одного місця під експозицію обходиться приблизно в $700, плюс страховка і транспортні послуги. Тому згодом у компанії вирішили обмежитися трьома найважливішими виставками. Друга стаття витрат у просуванні на закордонні ринки — постійне розміщення реклами в спеціалізованих виданнях.

Кокуш зізнається, що всі витрати на міжнародні виставки виправдалися однією значною зустріччю. На виставці в 1996 році до нього підійшов чоловік, який назвався представником режисера Джеймса Кемерона. Похваливши побачену техніку, він сказав: «Вам зателефонують». Так Фільмотехнік потрапив у багатомільйонний кінопроект «Титанік». Дивовижні кадри, отримані завдяки надлегкій конструкції крана і його рухомій головці (зйомка відплиття корабля та сцен на палубі, включно з головною родзинкою — пам’ятним епізодом на носі «Титаніка», коли головні герої ніби злітають над океаном), прославили Фільмотехнік у Голівуді. Після «Титаніка» була «Війна світів». Кажуть, Спілберг від щирого серця аплодував, коли побачив, якими вийшли кадри з Томом Крузом, котрий виїжджає з Нью-Йорка (камера кілька разів обернулася навколо машини). Далі — «Місія нездійсненна-3» (за допомогою Фільмотехніка знімали сцену знову ж таки з Томом Крузом, який на ходу повзе по дну машини), «Форсаж» (зйомка перегонів, на яких мало не розбили устаткування — у захваті від неймовірних можливостей техніки оператори часто втрачають контроль над собою).

Сьогодні устаткування Фільмотехніка представлене у США, Голландії, Великій Британії, Франції, Канаді, Італії, Новій Зеландії, Австралії. Щоправда, разом зі світовим успіхом до глобальних розмірів виросла й проблема охорони авторських прав, що дотепер існувала в компанії тільки на українському ринку.

Не охоронна грамота

Компанія «Фільмотехнік» була номінована Американською кіноакадемією на «інженерні нагороди» разом із майже сотнею кандидатів і виграла дві з шести нагород у шорт-листі з 17 компаній. Кокуш стверджує, що конкуренція на кінотехнічному ринку виникла багато в чому завдяки проникненню Фільмотехніки на американський ринок. Тепер подібною технікою знімають і Олімпійські ігри, і церемонію вручення Оскара. «Друзі мене втішають, мовляв, гарна тенденція, ти задаєш моду в Голівуді, — каже Кокуш. — Але на кожній виставці мені, як власнику патенту на винахід, з гіркотою доводиться спостерігати, як японці досить недвозначно знімають на фото- і кінокамери мало не кожен гвинтик мого устаткування». Конкуренти копіюють і великі операторські крани Фільмотехніки (зараз їх уже роблять 3 фірми), і стабілізовані головки (тепер — 6 конкурентів), і кран-авторобот (4 конкуренти).

Підтримка патентів «забирає безліч грошей». На сьогодні в Анатолія Кокуша понад 50 патентів, котрі діють на території Україна–Росія–Білорусь, 3 «американських» та один «європейський» патент. «На превеликий жаль, я зрозумів, що патент не в змозі вберегти винахід від копіювання. Він корисний лише в тих випадках, коли треба захиститися від нападок конкурентів, які заявляють, що, мовляв, це не вони, а ми крадемо їхні ідеї. До речі, саме так намагається зробити одна американська компанія, котра також подала заявку на Оскара за аналогічні пристрої, створені ними в 2003 році, — розповідає про головну проблему свого бізнесу гендиректор Анатолій Кокуш. — На щастя, американці з великою повагою ставляться до історії. На остаточне рішення Кіноакадемії вплинули наші матеріали про історію винаходу: починаючи з моїх перших патентів 1984 року й закінчуючи участю у зйомках «Війни світів» Спілберга».

За словами Кокуша, появою настільки войовничого конкурента він «зобов’язаний» своєму колишньому працівникові. Він був одним із тих, хто брав участь у розробках і просуванні устаткування компанії «Фільмотехнік» у Штатах. Одного прекрасного дня фахівця перекупила американська компанія. З собою екс-фільмотехнік забрав і свіжі ідеї, і накопичений досвід роботи. Кокушу прикро подвійно — для відрядження перебіжчика (оплати житла й заробітної плати в Лос-Анджелесі, оренди машини тощо) йому, за його словами, довелося закласти власну квартиру в Києві.

«Проблема відпливу мізків існує в будь-якому бізнесі. Але у випадку з Фільмотехніком залишення компанії навіть одним конструктором або топ-менеджером може згубно позначитися на діяльності всієї компанії. Той, хто мав доступ до матеріалів нових розробок, може заснувати свою власну компанію або продатися конкурентам», — вважає Кокуш. Висока зарплата не завжди виявляється стримуючим фактором. Доводиться вдаватися до зобов’язань юридичної відповідальності. Усі працівники Фільмотехніка підписують спеціально складений документ. Сам Анатолій Кокуш не налаштований на судові розбирання («волію переступати через бруд, а не вступати в нього»). Але юристи все ж таки переконали його в необхідності судового розгляду з перебіжчиком, як повчального й показового процесу.


«Оскар» за техніку

Інженерно-технічні нагороди Американська кіноакадемія вручила Анатолію Кокушу, Юрію Поповському й Олексію Золотарьову за ідею й розробку гіростабілізованого операторського крана «Авторобот» (Russіan Arm, або «Російська рука») зі стабілізованою панорамною головкою Flіght Head. Стабілізований операторський комплекс «Авторобот» працює за допомогою дистанційного керування, кран і камера здатні плавно обертатися на 360 градусів навколо автомобіля (навіть на величезній швидкості). «Завдяки цьому вдається створювати неймовірні ракурси», — йдеться в прес-релізі Кіноакадемії.

Ще один «Інженерно-технічний приз» Анатолій Кокуш отримав за ідею та створення операторських кранів серії «Каскад» й операторського крана з рухомою кареткою «Тревелінг каскад». Надлегка конструкція цих кранів, виліт стріли на відстань до 70 футів дозволяють розміщати камеру в найнедоступніших місцях. Завдяки «каскадним» кранам стали можливими кінозйомки в особливо екстремальних умовах.


Стоп. Знято!

з використанням фільмотехніки, розробленої Кокушем

Фільми: «Нові пригоди янкі при дворі короля Артура» (1988), «Важко бути богом» (1989), «Урга» (1990), «Титанік» (1998), «Бригада» (2002), «Водій для Віри» (2003), «Код да Вінчі», «Бетмен», «12 друзів Оушена», «Війна світів», «Пограбування по-італійськи», «Чарлі й шоколадна фабрика», «Казанова», «Форсаж-3», «Люди Ікс-3», останній «Гаррі Поттер», «9 рота», «Денний дозор», «Нічний дозор», нові проекти Кіри Муратової. Усього понад 250 фільмів.

ТБ-проекти: «Різдвяні зустрічі», «Тиждень високої моди», «Пісня року», «Золотий грамофон», «ТЕФІ», «Людина року», «Новорічний вогник, ГРТ», «Міс Європа», «Вікна», Військовий парад 9-го Травня в Москві, інаугурації президентів Росії й України, візит Папи Римського в Україну.

Концерти: Кріса Нормана, Стінга, Хуліо Іглесіаса, Робі Вільямса, груп Scorpions, Deep Purple, Bed Boys Blue. Загалом понад 1000 концертів.

Рекламні ролики: автомобілів КрАЗ, Lexus, VW, Ford, Mercedes, Volvo, BMW, Jeep, Mazda, Citroen, Nissan

Вы здесь:
вверх