логин:    пароль: Регистрация
Вы здесь:
  
Добре забуте нове Костянтин СИМОНЕНКО - «Контракти» №36 Вересень 2006р.

Завдяки винаходам і вірі в соціальну справедливість молодому ідеалістові Роберту Бошу вдалося створити бізнес-імперію, що зуміла двічі повстати з попелу світових війн


«Я надто старий, щоб прикидатися», — говорив 72-річний підприємець, коли нацисти прийшли до влади
Як гартувалася думка

Роберт Бош, засновник однойменної компанії, був одинадцятою дитиною в родині швабських землевласників. Підприємницьку жилку він успадкував від батька. Його батько, Серватіус Бош, володів готелем з гордою назвою «Корона», до якого входили також броварня й великі земельні угіддя. Добре освічена й начитана людина, він дотримувався поглядів, досить незвичайних для людей свого кола — був масоном, і за його власним визнанням, ніколи не ходив до церкви. Коли 1869 року він дізнався, що влада має намір будувати неподалік залізницю, через яку потік проїжджаючих трактом, на якому стояв його готель, очевидно, значно скоротиться, то негайно продав землю й готель, перебравшись до міста Ульм.

Батько свого часу наполіг на тому, щоб Роберт закінчив місцеву технічну школу. 1879 року вісімнадцятирічний юнак закінчив курс навчання точній механіці й виїхав до Кельна, де вступив працювати мідеплавильником на підприємство свого брата Карла Боша (батька нобелівського лауреата в галузі хімії 1931 р., теж Карла Боша. — Авт.).

Але робота в гарячому цеху йому не припала до душі, тому вже через кілька місяців він кинув це заняття й вирушив на пошуки більш підходящої справи. За шість років Роберт Бош устиг попрацювати на багатьох німецьких підприємствах, здебільшого пов’язаних з виробництвом електротехніки. Крім того, він встиг послужити добровольцем в інженерному батальйоні, звідки звільнився кандидатом на одержання офіцерського чину, після чого трохи повчився на відділенні електротехніки Штутгартського університету й навіть з’їздив за океан. Досвід найманого робітника й студентські віяння того часу змусили молодого інженера замислитися про пошуки соціальної справедливості.

До речі, за визнанням самого Роберта Боша, до Нью-Йорка він поїхав не стільки заради того, щоб працювати в компаніях Бергмана й Едісона, а щоб навіч побачити «батьківщину демократії». На жаль, уже через рік країна необмежених можливостей його цілком розчарувала «відсутністю справедливості», насамперед щодо власників компаній до найманих робітників. Двадцятидворічний технік їхав з Америки зі змішаним почуттям захвату від передових методів виробництва й обурення умовами праці персоналу. Наостанок спробувавши щастя в Лондоні у братів Сіменс, Роберт Бош повернувся на батьківщину з твердим наміром заснувати власне підприємство.

В тяжкі часи майстерня Боша випускала корпуси для телефонів
Щасливий випадок

15 листопада 1886 року вважається датою утворення концерну з оборотом більше EUR41 млрд і понад 250 тисяч працівників у всьому світі. Це зараз логотипи Bosch красуються на холодильниках, пральних машинах, електроінструментах й автомобільних вузлах, а починалося все з невеликої «майстерні з роботи з точними механізмами й електричними приладами» у Штутгарті, яку заснував 25-річний інженер Роберт Бош разом із двома помічниками (підмайстром-механіком й учнем). Стартовим капіталом стала відносно невелика спадщина.

Спочатку компанія займалася ремонтом телефонів, друкарських машинок і фотоапаратів. Проте саме автомобіль став каталізатором розвитку компанії. Успіх фірми Bosсh нерозривно пов’язаний із винаходом магнето — пристрою для запалювання повітряно-паливної суміші у двигунах внутрішнього згорання. Його стилізоване зображення дотепер прикрашає логотип компанії. 1897 року англієць Фредерік Сіммс, власник компанії Daimler Motor Company, який купив патент на винахід Готліба Даймлера, звернувся із проханням встановити систему запалювання з магнето на французький трицикл De Dion Bouton, оснащений двигуном Даймлера. Дотепер на автомобілях використовувалася система запалювання за допомогою запалювальної трубки або від батарей. Запалювальна трубка — шедевр піротехніки — щохвилини загрожувала пожежею, а батарейна система не могла забезпечити достатньої тривалості поїздки. У ті часи магнето, за допомогою якого вироблялося безпечне запалювання протягом тривалого часу, через свої габарити встановлювали тільки на стаціонарні силові установки.

Бош удосконалив конструкцію магнето, і до 1897 року 55% доходу компанії приносив саме продаж магнето Боша. Але справжній успіх прийшов через рік, після вдалого виконання прохання англійського замовника, коли Бош створив і запатентував зовсім новий устрій магнето (патент N DRP 99399) — потужніший й компактніший, для встановлення на автомобільні двигуни внутрішнього згорання. На розробку знадобилося кілька місяців, але для того, щоб налагодити його серійне виробництво, потрібно було близько двох років.

Кульмінацією визнання нового магнето Bosch стала перемога француза Марселя Рено в гонці Париж—Відень у 1902 р. на автомобілі 14 CV, оснащеному вже значно вдосконаленою системою запалювання (високовольтне магнето спільно зі свічами запалювання вперше дозволило створити високооборотний двигун). На початку ХХ століття марка Bosсh стала відомою далеко за межами Німеччини. Постійно зростаючий автомобільний ринок стимулював попит і на системи Bosсh — до 1906 року було випущено вже 100 тисяч подібних пристроїв.

З 1913 р. в асортименті компанії з’явилися системи, що включали електричні фари, акумуляторну батарею та генератор для її підзарядження
Через терни до зірок

Однак на шляху до свого тріумфу компанія встигла пережити чимало випробувань. Молодому підприємству спочатку не вистачало замовлень, і його власник особисто їздив на велосипеді до клієнтів, беручись за ремонт дріб’язкових приладів. Поступово коло клієнтів розширювалося, збільшувалася і кількість найманих робітників. Але це не могло врятувати підприємство від економічної кризи, що охопила Старий і Новий Cвіт на початку

90-х років позаминулого століття. Компанія ледь не збанкрутувала. Щоб скоротити витрати, Роберт Бош залишив на роботі тільки 3 із 25 робітників, а для поповнення оборотних коштів позичив гроші в банку під поручительство своїх родичів. І якби не контракт із владою Штутгарта, яка затіяла електрифікацію міста в середині 1890-х, невідомо, як швидко виробництво вийшло б на передкризовий рівень.

Нові перспективи, що відкрилися після вдалого експерименту з установкою магнето на трицикл Фредеріка Сіммса, спонукали молодого підприємця на відкриття своїх представництв за межами Німеччини. Однак невдовзі після відкриття спільного підприємства із Сіммсом у Лондоні, Бош виявив, що його англійський компаньйон замість того, щоб замовляти системи запалювання в Штутгарті, прийнявся потай робити їх під маркою Simms-Bosсh. У результаті, розірвавши в 1906-1907 рр. усі відносини із Сіммсом, Роберт Бош самостійно зайнявся виробництвом і просуванням систем запалювання у Великій Британії, Франції, Бельгії й Австро-Угорщині.

У 1910 р. запрацював завод у Спрінгфілді (США). Заокеанське торговельне представництво Bosсh було відкрито ще в 1906 р. з ініціативи племінника Роберта Боша, який повернувся з поїздки до США. Тверезо зміркувавши, що втрачати ринок, котрий є таким великим і швидко зростає, було б нерозумно, власник компанії дав «зелене світло» висадці на іншому березі Атлантики. Поставки систем запалювання Bosсh докорінно позначилися на розвитку всього американського автомобілебудування, позаяк більшість тамтешніх виробників використали їх у своїх авто. Попри це, американська влада, захищаючи вітчизняного товаровиробника, накрутила ввізні мита до 45%, зробивши таким чином магнето Bosch неконкурентоспроможними. Завдяки заводу в Спрінгфілді й відкритому в 1914 р. заводу в Плейнфілді Bosch зміг обійти загороджувальні економічні бар’єри. До початку Першої світової війни компанія нараховувала вже 33 підрозділи по всьому світу, а її оборот сягнув майже 27 млн німецьких марок. Причому 88% продажу здійснювалося за межами Німеччини.

Перша світова війна завдала нищівного удару по бізнесу Bosсh, відрізавши його від світового ринку. Всі патенти на винаходи безкоштовно використовувалися перемігшими союзниками, що одразу позбавило компанію понад половини її активів. Майно Bosсh за кордоном, у тому числі французькі й американські підприємства, було конфісковано. Влада США скористалася зручною нагодою і через управляючого, призначеного американським урядом, задешево продала заводи групі місцевих інвесторів, закривши таким чином внутрішній ринок для німецького імпорту. Але найбільшої шкоди було завдано репутації компанії, під чиїм ім’ям американці, які заснували American Bosсh Magneto Corporation, продовжували випускати свою продукцію, часом менш якісну. Після війни вони навіть спробували через суд заборонити використання фірмою Bosсh її власної торгової марки на території США. До 1929 року, коли після тривалих судових слухань і переговорів сторони нарешті дійшли згоди про використання торгової марки Bosсh її справжнім власником, компанія була змушена таврувати свою продукцію символом «арматури в колі» (нинішня емблема концерну) і написом Німеччина. У 1938 році американська компанія й німецьке представництво (знову відкрите в 1921 р.) злилися воєдино як American Bosсh Corporation (ABC). Однак успіх був недовговічним. Уже через три роки, в 1941-1942 рр. власність Bosсh знову реквізувала американська влада після вступу США у війну.

Не дивно, що Роберт Бош недолюблював Гітлера. «Я надто старий, щоб прикидатися», — проказував 72-літній підприємець, коли нацисти прийшли до влади. А його радник з економічних питань Карл Герделер (бургомістр Лейпцига, який подав у відставку на знак протесту проти руйнування нацистами пам’ятника композитору Мендельсону) на гроші компанії організовував підпільні групи опору й брав участь в організації змови проти Гітлера 20 липня 1944 року. Після провалу замаху його заарештували і стратили, а топ-менеджери Bosсh потрапили до концентраційних таборів. Ханс Вальс, який очолював компанію після смерті її засновника у 1942 р., згодом відзначений в Ізраїлі високим званням «праведника народів миру» за спасіння євреїв на своїх заводах, уникнув арешту тільки завдяки втручанню начальника штабу СС Готліба Бергера, земляка Роберта Боша. Бергер зумів переконати гестапо, що зміна керівництва компанії може зірвати військові поставки для фронту, що було зовсім неприпустимо в останній фазі війни.

Коли наступив мир, 70% підприємств Bosсh у Німеччині лежали в руїнах, сотні робітників й інженерів було вбито, а ще більша кількість перебувала в полоні. Більша частина власності за кордоном — реквізована.

Краще — ворог хорошого

Двічі повстати з попелу компанії вдалося, головним чином, завдяки репутації виробника якісної продукції й технічних інновацій. Її засновник любив повторювати: «Я волію втратити гроші, ніж довіру. Виконання обіцяного і якість продукції для мене важливіше, ніж короткострокові вигоди». Досягати високої якості допомагали інноваційні технології й турботливе ставлення до персоналу. Попри майже монопольне положення в поставках систем запалювання на початку ХХ століття, Бош не хотів ставити успіх компанії у жорстку залежність від одного виду продукції. На випадок, якщо з’явиться новий тип двигуна або системи запалювання, підприємство Роберта Боша розпочало розробку електричних аксесуарів для автомобілів, які поступово ставали не предметом розкоші, а засобом пересування. Так із 1913 р. в асортименті компанії з’явилися системи, що включали в себе електричні фари, акумуляторну батарею й генератор для її підзарядки. На ринку, де превалювали ацетиленові фари, досить незручні й небезпечні в експлуатації, такий товар був приречений на успіх. Тим більше, що компанія, по суті, запропонувала системне вирішення проблем клієнта.

Того ж року Генрі Форд запустив перший конвеєр, що дозволило майже наполовину здешевити виробництво авто, зробивши його доступним для більшості споживачів. У середині 20-х американський підприємець дозволив фахівцям Bosh скопіювати своє ноу-хау. За прикладом великого автомобіліста, в 1925 р. німецьке підприємство теж організувало конвеєрне складання магнето і свіч запалювання: здешевлення автомобілів і посилення конкуренції вимагало дешевших компонентів і вузлів. Проте магнето Bosсh все ж таки залишалося досить дорогим. Наприклад, на початку 30-х магнето для автомобіля середніх розмірів коштувало 200 рейхсмарок — дві зарплати робітника Bosсh і 10% вартості невеликого авто. Тому компанія продовжила пошуки, розробивши дешевшу систему — батарейне запалювання, принцип якого використовується дотепер. У 1931 р. Роберт Бош навіть написав есе «Автомобіль для кожного». Однак шляхетній ідеї народного автомобіля не судилося здійснитися.

1926 рік ознаменувався першою кризою автомобільного продажу і відповідно виробництва — ринок був близький до насичення. Тому Bosсh вирішив диверсифікувати свій бізнес, щоб перетворитися з постачальника автомобільних комплектуючих на мультинаціонального виробника електричного обладнання. Частково ця політика реалізовувалася за рахунок власних розробок електроінструмента і побутової техніки, а частково — за рахунок покупки нових підрозділів компанії. Так, наприклад, були куплені перспективні компанії Junkers з Дассау (виготовлення газових нагрівальних колонок для води), берлінська Idealwerke (Blaupunkt) і штутгартський Bauer (виробництво кінопроекторів). Не гребували й виробництвом дрібного, але дуже ходового інноваційного товару — кишенькових ліхтариків, механічних олівців і щипців для завивки волосся. Компанії належить першість у виготовленні електричної машинки для стрижки, електродриля й багато іншого. А 1929 року Роберт Бош із кількома партнерами заснував компанію Fernseh AG, що спеціалізується на розробці й виробництві телевізійних приймачів.

Відтоді чимало корисних речей з’явилося на світ завдяки розробникам Bosсh. Змінювалася мода й пристрасті споживачів, змінювалися керівники компанії й форма власності, але незмінним залишалося одне — орієнтація на інноваційний продукт. «Визначальний чинник нашого успіху як лідера в галузі технологій — наше вміння інвестувати в інновації», — зазначає Франц Ференбах, нинішній голова ради директорів Bosch.

У 2005 році інвестиції в нові розробки становили EUR3,1 млрд (близько 7,4% від обсягу продажу). Тільки торік компанія зареєструвала 2803 патенти. Причому, як пояснили Контрактам фахівці у штаб-квартирі Bosсh, йдеться винятково про реалізовані, тобто затребувані розробки, а не патентування чудо-ідей, що не знайшли практичного застосування.

Полюби робітника свого

Роберт Бош, який в часи своєї молодості пізнав долю найманого працівника, назавжди залишився вірним прагненню соціальної справедливості. 1894 року, через вісім років після заснування, робочий день на підприємстві скоротили з 10 до 9 годин, а з 1906 р. було введено восьмигодинний робочий день із двогодинною перервою на обід. З урахуванням того, що субота була робочим днем, робочий тиждень тривав 48 годин — на ті часи явище зовсім надзвичайне. Дві третини німецьких заводів використовували найману працю від 57 до 60 годин на тиждень, а на третині підприємств робочий день тривав ще довше. Восьмигодинний робочий день став нормою в Німеччині тільки після революції 1918 року.

Тим часом, не можна сказати, що підприємець керувався винятково людяністю. До такого рішення його підштовхнула й економічна необхідність. Швидко зростаючий попит на продукцію Bosсh призвів до того, що фабрика в Штутгарті працювала на повну потужність, і нові робочі місця вже ніде було обладнати. Тому Роберт Бош вирішив організувати роботу у дві зміни — по вісім годин кожна. Як виявилося, скорочення робочого часу на одну годину не лише не погіршило якість продукції, а й дещо підвищило продуктивність праці. Позитивні результати експерименту послугували причиною впровадження новації й на інших заводах компанії. А з 1910 року, крім скороченого робочого дня по суботах, працівники отримували матеріальну компенсацію під час відпустки (на кшталт нинішніх відпускних). У 1927 році було засновано прообраз нинішніх пенсійних фондів Bosсh-Hilfe (нім., дослівно — Бош-Допомога) для старих кадрів.

Протягом майже всієї своєї історії компанія займалася благодійністю. Так, під час Першої світової війни всі кошти, виручені від військових контрактів, підприємець спрямовував на соціальні потреби. 3 млн марок було витрачено на будівництво шпиталю в 1916 р., а до цього — 1 млн марок пожертвувано на користь Штутгартського політехнічного університету. Для благодійних потреб у 1921 р. було створено навіть спеціальний фонд, що носить нині ім’я свого засновника.

Сьогодні Фонду імені Роберта Боша — неприбуткової організації, основна мета якої — соціальна благодійна робота — належить 92% статутного капіталу компанії. Решта 8% — у розпорядженні спадкоємців. Крім того, щороку 4% свого прибутку компанія виділяє на благодійні потреби, але не менше EUR50 млн. Це фінансування різних проектів у галузі охорони здоров’я, культури й науки.

За 120 років існування компанії принципи, закладені при її заснуванні, істотно не змінювалися. Як і раніше, підприємство пишається якістю продукції, соціальною захищеністю персоналу, а інженери Bosсh сподіваються вкотре здивувати світ своїми винаходами. Зокрема, компанія вкладає гроші в розробку альтернативних автомобільних систем і техніки, що працює на відновлюваній енергії. У майбутньому Bosсh має намір зайнятися технологіями генерації електроенергії за рахунок використання енергії океанічних течій. «Ми почали працювати над цим проектом для того, щоб стояти біля його джерел», — поділився з Контрактами своїми планами голова ради директорів компанії Франц Ференбах.

Віхи великого шляху

1886 Відкривається «майстерня з точної механіки й електротехніки»
1887

Виготовлено низьковольтне магнето

1902 Створюється високовольтне магнето зі свічами
1922 Випускаються автомобільні акумуляторні батареї
1925 Налагоджується виробництво розподільників і котушок запалювання, високовольтних дротів
1927 У продаж надходить паливний насос високого тиску для дизельних двигунів
1928 Випускається перший електроінструмент із двигуном Bosch у рукоятці
1932 Відбувається презентація «перфоратора Bosch»
1933 Починається виробництво побутової техніки, зокрема холодильника Bosch
1936 Створюється перша електронна телевізійна камера
1946 З’являється перший електролобзик
1951 Виробляється система впорскування для бензинових двигунів
1952 На ринку з’являється перший кухонний комбайн Bosch
1957 Блаупункт починає випуск автомобільних транзисторних радіоприймачів
1958 Виготовляються перші пральні машини Bosch
1964 На ринку з’являється посудомийна машина Bosch
1965 До програми випуску продукції Bosch включаються прилади для кухні й пральна машина-автомат
1967 Бош і Сіменс засновують фірму Бош-Сіменс Хаусгерете Гмбх
1968 Bosch починає виробництво електронних модулів на власній фабриці з виробництва напівпровідників у Ройтлінгені
1976 Створюється перший у світі промисловий робот з поворотними важелями
1978 Створюється антиблокувальна система Bosch (ABS) для легкових автомобілів
1984 Компанія виробляє універсальну компактну мікрохвильову електропіч
1986 Розробляється система електронного впорскування дизельного палива
1995 На ринку з’являється автомобільна навігаційна система з голосовим виведенням інформації, а також регулюванням динаміки руху
1997 Створюється система common-rail для впорскування дизпалива під високим тиском
2003 З’являється третє покоління системи common-rail з п’єзоінжекторами
2005 Випускається система нічного бачення Night vision для легкових авто
Вы здесь:
вверх