логин:    пароль: Регистрация
Вы здесь:
  
Поцілили в десятку Олександра ГОРОДЕЦЬКА, Сергій ВОЛОХОВ - «Контракти» №16-17 Квітень 2008р.

Півтораста років тому імпресіонізм не сприймали всерйоз, а сьогодні представники цього стилю належать до світової десятки найпродаваніших художників


Мадам Лекадр, тітка Клода Моне, ділилася своїми побоюваннями щодо племінника у листі до художника Армана Готьє: «Його етюди — це завжди незавершені начерки, такі, як ви бачили. Але коли він хоче закінчити щось і зробити картину, все перетворюється на жахливу мазанину, а він милується цією мазаниною і знаходить ідіотів, які вітають його. Він зовсім не зважає на мої зауваження. Я, бачте, не на його рівні, тож тепер я мовчу». Нині «мазанина» Моне коштує мільйони.

Дзвінка МОНЕта

Попри вибух популярності поп-арту й атаку постмодерністів, мистецтво французьких імпресіоністів не втрачає ринкової актуальності. Роботи П’єра Огюста Ренуара «Бал у Мулен де ла Галетт», Поля Сезанна «Натюрморт із глечиком і драпіруванням» та Клода Моне «Лілеї» належать до сотні найдорожчих мальовничих полотен світу, посівши відповідно 5, 10 і 35-те місця. Згадану картину Ренуара купив у 1990 році султан Брунею Хассанал Болкіа за $78,1 млн на аукціоні Sotheby’s. За вартістю полотно поступилося лише Клімту, Пікассо і Ван Гогу. Картину Сезанна було продано через дев’ять років одній із найбагатших сімей Америки, Вітні, за $60,5 млн. «Лілеї» Моне на аукціоні Sotheby’s влітку 2007-го купив анонімний азійський колекціонер по телефону за $36,7 млн.

У період з 1989 по 2007 рік вартість картин Ренуара, Моне і Сезанна зросла відповідно на 29, 100 і 128%. Загальний результат торгів півроку тому в розділі «Імпресіонізм і сучасне мистецтво» сягнув майже $395 млн і став другим за розміром в історії Christie’s, поступившись лише торгам у цій самій категорії, які проводилися у 2006 році й на яких було виручено $491 млн.

Аукціонний дім Christie’s чекає не дочекається майбутніх травневих торгів у Нью-Йорку: на них буде виставлено одну з найзначніших робіт Клода Моне «Залізничний міст в Аржантеї». «Міст» знаменний не лише тим, що виставляється на торги вперше за багато років і поєднує в собі усі примітні риси імпресіонізму. Мальовниче передмістя Парижа Аржантей часто було центральним мотивом для творів імпресіоністів. На початку 70-х років XIX століття Моне, Ренуар і Сіслей працювали тут. У той час Аржантей був улюбленою зоною відпочинку паризьких буржуа, які влаштовували катання на човнах. А Моне наймав будинок неподалік місця, зображеного на картині. Наразі експерти оцінили це полотно у $35 млн, але не виключено, що картина може побити всі рекорди, досі встановлені роботами імпресіоністів.


Натисніть, щоб збільшити

На думку керівника «Гудімов арт-проект», галериста Павла Гудімова, основними чинниками ціноутворення на сучасному арт-ринку є мода на ту чи іншу течію в мистецтві, закони самого ринку, представники якого зацікавлені у постійному зростанні цін, і ажіотаж, викликаний появою на торгах рідкісних творів. «Залізничний міст в Аржантеї» Моне, що становить музейну цінність, своєю появою на Christie’s може сприяти різкому підвищенню інтересу до імпресіоністів і викликати новий виток зростання цін на їхні твори. Також він вважає, що попит на імпресіонізм може коливатися, однак інтерес залишиться стабільним: «Імпресіонізм — фундамент сучасного мистецтва, тому він завжди цікавий. Його вплив полягає насамперед у розкутості, свободі самостійно виражати свої думки й емоції незалежно від моди чи правил. Саме такий підхід у мистецтві існує сьогодні».

Що ж, історія продажу імпресіоністів за останні 20 років підтверджує таку думку. Протягом цього часу було продано 80 робіт Клода Моне загальною вартістю $1,8 млрд, 35 картин Поля Сезанна за $602 млн, а за 37 полотен П’єра Огюста Ренуара виручили $549 млн.

Пахне травичкою

Імпресіонізм виник у Франції в другій половині XIX ст. «Могутня купка» налічувала спочатку сім, а пізніше близько 20 осіб. Засновники — Клод Моне, П’єр Огюст Ренуар, Каміль Піссаро, Альфред Сіслей, Едгар Дега, Поль Сезанн і Берта Морізо. Моне (1840—1926), якого вважають основоположником імпресіонізму, в дитинстві прославився як майстер карикатур на педагогів, які малював на замовлення і продавав по 20 франків за штуку. За його справжні шедеври у момент їх появи давали лише в 10-15 разів більше. Схильність до пейзажів у художнику виховав перший учитель мариніст Ежен Буден. Утім, від першої знакової картини «Сніданок на траві» (1865-1866) морем і не пахло. Символічно й те, що картина до наших днів не дійшла: Клод просто розплатився нею за житло, яке винаймав неподалік зображеного ним узлісся. Збереглася лише зменшена копія. Важливо не плутати цю картину з однойменним полотном ще одного світоча імпресіонізму Едуарда Мане, який роком раніше, відкинувши тонкі мальовничі прийоми і фальшивий сором, зобразив на шести квадратних метрах великим планом оголену мадемуазель на пікніку в компанії двох вишукано вдягнутих мсьє. Едуард претендував не так на лаври новатора, як на те, що сьогодні можна було б назвати скандальною славою. Однак від долі не втечеш. Мане потрапив в історію з ярликами «імпресіоніст» (отриманим через роки) і «натураліст».

Чудова сімка молодих художників, яку не раз відкидало журі Салону (єдиної офіційної галереї в Парижі тих часів), організувала власну виставку. Це було 15 квітня 1874 року. Одна з виставлених робіт Клода Моне називалася «Враження. Схід сонця». Критик Луї Леруа, який відвідав експозицію, з іронією назвав художників «враженцями». Так з’явилася назва «імпресіонізм» (від франц. impression — враження). Попри те що цю подію вважають офіційною датою народження нового стилю, він виник дещо раніше. Експозиція була лише кульмінацією процесу дозрівання напряму. І хоча погляди на імпресіонізм у творців різнилися, загалом вони зводилися до спільного знаменника: геть умовності, даєш свободу самовираження!

Ні концепція представлених на першій виставці робіт, ні техніка зображення, ні колірне рішення не відповідали тодішнім канонам. Типова реакція того самого Леруа на «Схід сонця»: «Навіть у начерку для кімнатних шпалер більше завершеності, ніж у цьому морському пейзажі!» Учні Паризької школи образотворчих мистецтв збунтувалися проти традицій класицизму, реалізму та романтизму, на яких їх виховували, і поставили на перше місце емоції, враження від побаченого.

«Імпресіоністи змішували кольори не на мольберті, а просто на картині, завдяки чому виходила гама відкритих кольорів, що дозволяє найбільш адекватно передати гру світла. Якщо дивитися на полотно здалеку, важко помітити нечіткість ліній», — коментує куратор PinchukArtCentre Олександр Соловйов. Написані характерними для імпресіоністів штрихоподібними мазками предмети зливалися з навколишнім середовищем. Контрастність мазків створювала відчуття рухливості зображення. Таким чином, імпресіонізм відкрив нові обрії в галузі передачі кольору і техніки живопису.

Історично імпресіонізм став предтечею абстракціонізму. «Без імпресіоністів були б неможливими подальші формалістичні пошуки, вони першими виразили очевидну істину: неможливо «реалістично» відтворити багавитомірну реальність на двовимірному полотні. Має сенс лише передати своє враження від цієї реальності», — каже художниця Ольга Глумчер. Моне і соратники, по суті, не спотворювали дійсність (зазвичай вони писали цілком реалістичні пейзажі, натюрморти, портрети), а просто надавали їй деякої розпливчастості й насичували яскравими тонами та відтінками.

Вихід у напівсвіт

Перші спроби відомого арт-дилера Дюран-Рюеля і мецената Шоке популяризувати мистецтво імпресіоністів увінчалися спірним успіхом: було організовано вісім спільних виставок художників, які не викликали резонансу. Еміль Золя, який промишляв арт-критикою, створював імпресіоністам своєрідний промоушн, публікуючи позитивні рецензії на їхні роботи. Але й він згодом відвернувся від новаторів, дійшовши висновку, що ті так і не поставили основного акценту у формуванні нового напряму в живопису. Як бачимо, письменник дуже помилився. Утім, Золя був не єдиним захисником паризької «шпани». Позитивні статті про імпресіоністів писали Генрі Джеймс, Жорж Рів’єр, Луї Едмон Дюранті — літератори, які на брудершафт з імпресіоністами випили не один ящик бургундського в кафе «Гербуа» у Батиньольському кварталі. Звідси й назва всієї цієї тусовки: Батиньйольська група.

Художники теж турбувалися про розкручування бренда, що виник з подачі злостивців: Ренуар переконав Жоржа Рів’єра розпочати випуск тижневика L’Impressionniste: journal d’art, завданням якого була реклама творчості Моне і компанії. Вийшли чотири номери журналу. Теодор Дюре, який вивчав імпресіонізм дослідним шляхом, для експерименту позував Едуарду Мане і залишився вкрай задоволеним результатом: опублікував книжку «Імпресіоністи». Через десять років поневірянь парижан несподівано оцінили у Новому Світі — у 1886 році Дюран-Рюель від’їхав до Америки з хорошою добіркою робіт зі своєї колекції. 10 квітня відкрилася виставка в American Art Galleries на Медісон-сквер терміном на місяць. Успіх був таким великим, що 25 травня її продовжили ще на місяць — у National Academy оf Design. На цій виставці продали картин на $18 тис.

Пропагуючи імпресіонізм, арт-дилер невпинно колесив з картинами друзів і Європою, виставляючи їх у Лондоні, Берліні, Роттердамі. Зусилля не увінчалися успіхом, але Дюран-Рюель вперто не знижував цін, хоча картини ніхто не купував.

Тим часом у Парижі бурхливу діяльність розгорнув арт-спекулянт Амбруаз Воллар. У 1893 році він відкрив власну арт-галерею Rue Laffitte, що стала центром паризького ринку сучасного мистецтва. Воллар улаштовував великі персональні виставки імпресіоністів, а головне — скуповував їхні роботи оптом. Наприклад, у 1894-1895 роках придбав 200 полотен Сезанна менш ніж за 100 тис. франків. Тобто кожна робота обійшлася йому приблизно у 450 франків. Коли Сезанном зацікавився російський купець Іван Морозов, спритний француз накрутив ціни у 100 разів.

Шок — це по-нашому

Не Лондон, не Берлін і не Роттердам перетворили картини вразливих художників на високоліквідний товар. Французи повинні дякувати Росії. Зокрема, Сергієві Івановичу Щукіну та Іванові Абрамовичу Морозову. Представники славетних підприємницьких династій першими почали скуповувати роботи імпресіоністів не лише у великих кількостях, а й за великі гроші. У результаті зібрали колекції, що належать до найзнаменитіших у світі. Зараз вони перебувають у Державному музеї образотворчих мистецтв імені О. С. Пушкіна в Москві та Державному Ермітажі у Санкт-Петербурзі.

Власник чималих статків, зароблених на мануфактурі, Сергій Щукін вирішив вкласти кошти у щось вічне. Його інтерес до імпресіоністів складно назвати інвестиційним: голова товариства «І. В. Щукін із Синами» керувався принципом: «Якщо, побачивши картину, ти відчуваєш психологічний шок, купуй її». Вочевидь, Сергія Івановича шокувало лише сучасне мистецтво, причому переважно французький живопис. Він швидко став улюбленим клієнтом паризьких арт-дилерів, зокрема Поля Дюран-Рюеля, — над покупками довго не роздумував, заради оперативності одним махом переказав велику суму на берлінський рахунок.

Особливу увагу фабрикант приділяв Моне: до 1910 року він купив 11 полотен художника, серед яких був і славетний етюд «Сніданок на траві» (130 х 181 см). Тоді ж щукінську колекцію поповнили Дега (знамениті «Блакитні танцівниці», «Танцівниця у фотографа»). У 1912 році Сергій Іванович купив у свого брата Петра «Оголену» Ренуара, пізніше в колекції з’явилися 16 картин Гогена, роботи Сезанна. Загалом зібрання налічувало 256 творів імпресіоністів і постімпресіоністів, серед яких були 13 картин Моне, 8 — Сезанна, 5 — Дега, 4 — Ван Гога, 7 — Руссо, 3 роботи Ренуара, по 2 — Піссаро і Сіньяка, по одній — Тулуз-Лотрека, Родена і Сіслея.

За ті 10 років, протягом яких магнат колекціонував «враження», ціни на полотна імпресіоністів зросли в середньому вчетверо (на картини Ван Гога і Сезанна — втричі). Навіть у період розквіту імпресіонізму, в середині 1880-х, картини художників у середньому коштували 200-300 франків. До 1910-го ціни зросли у сотні разів. Найбільше цінувалися полотна Ренуара — від 20 тис. до 42 тис. франків, Моне і Сіслея — від 10 тис. до 40 тис., Дега — до 25 тис. Ціна на живопис Гогена підскочила до 27 тис. франків, на твори Ван Гога — до 17 тис., Сезанна — до 35 тис. франків.

Голова Товариства Тверської мануфактури паперових виробів Іван Морозов прилюбився до імпресіоністів пізніше, у 1901 році. Навесні 1903-го Іван Абрамович купив картину Сіслея «Мороз у Лувесьєнні» за 11 500 франків — 5 тис. золотих рублів в еквіваленті. «Враженнями» Морозова «заразив» Сергій Щукін. Іван Абрамович мав усі передумови збирати російських передвижників, таким чином продовживши захоплення старшого брата Михайла, особняк якого прикрашали полотна Левітана, Сурикова, Сєрова, Коровіна, Васнецова. Щукін і Морозов не конкурували, їхні зібрання швидше доповнювали одне одне, що, поза сумнівом, було лише на руку сучасному французькому мистецтву.

Морозов не лише купував готові полотна, а й багато замовляв імпресіоністам, зокрема декоративні роботи. Улюбленцями Івана Абрамовича були П’єр Боннар, Моріс Дені, Анрі Матісс, Гоген і Ван Гог. Загалом він витратив на роботи імпресіоністів 1,5 млн франків.

Музейний ширвжиток

На початку 1920-х у 1-му музеї нового західного живопису (колишня Щукінська галерея) відбулася перша у радянській Росії виставка Клода Моне. Зірки живопису Петров-Водкін, Маковський, Щербатов сприйняли експозицію із захватом, зазначивши, що популяризація авангардного мистецтва революціонізувала художню молодь Росії.

Однак представники старшого покоління, зокрема Васнецов, вважали, що пропаганда нових ідей відволікає молодих творців від радянської дійсності. Тієї самої позиції тривалий час дотримувалася радянська влада, вважаючи імпресіонізм буржуазним мистецтвом, оскільки воно позбавлене пролетарського погляду. Але покоління молодих живописців, наприклад Тетяна Яблонська, настільки перейнялося імпресіоністами, що за допомогою їхньої малярскої техніки стало відображати соціалістичну дійсність.

У 1960-1980-ті асоціальність імпресіонізму пішла йому на користь. Репродукції картин Моне та інших новаторів почали з’являтися на радянських листівках і в календарях поряд із класикою живопису і краєвидами природи.

Проте вихована у такий спосіб любов співвітчизників до жанру не привела до появи картин в Україні. Власник галереї «Ательє Карась» Євген Карась заявляє, що творів французького імпресіонізму в країні немає. Українці задовольняються неоімпресіоністами — не так безпосередніми спадкоємцями, як наслідувачами імпресіоністів. Називаючи цю течію «псевдостилем», Павло Гудімов підкреслює, що сучасний імпресіонізм — салонне мистецтво, позбавлене актуальності. Не будучи соціальним і новаторським, цей напрям сьогодні може претендувати на виконання хіба що декоративної функції. Недаремно неоімпресіоністськими репродукціями замість реклами недавно прикрасили один із поїздів київського метро.

Утім, роботи яскравого послідовника стилю в Україні Андрія Яланського виставлялися на Christie’s і Sotheby’s, зберігаються у зібраннях сучасного живопису в Третьяковській галереї і приватних колекціях у Європі та Америці. Художник протягом 12 років співпрацює з Лондонською галереєю Danusha Fine Art і щороку бере участь у Женевському салоні EuroArt. Однак, як зауважує Євген Карась, популярність за кордоном не заважає Яланському залишатися непоміченим на вітчизняному арт-ринку.

Хоча з огляду на частоту вкраплень імпресіонізму в побуті нашим співвітчизникам любові до жанру не позичати. Контркультура з часом зазвичай перетворюється на мейнстрим, а потім на класику. Така сама доля спіткала й імпресіоністів. За словами Ольги Глумчер, на репродукції їхніх картин, особливо Ренуара, Ван Гога, Гогена і Моне, можна натрапити у найнесподіваніших місцях: від дверцят холодильника до кришки унітаза, не кажучи про фотошпалери. Практично всі фірми, що спеціалізуються на виготовленні репродукцій та художніх постерів, мають у каталозі десятки картин імпресіоністів. Здебільшого замовляють репродукції Моне, Дега, Ван Гога, Матісса, Мане, Сіслея, Піро, дуже люблять «Оголену» Ренуара, що конкурує з «Моною Лізою» та збільшеними фотографіями еротичних моделей. Також підвищений попит мають «Бульвар Капуцинок», «Міст Ватерлоо у хмарну погоду», «Руанський собор. Полудень» Клода Моне. Вартість таких робіт залежить хіба що від розміру замовлення і матеріалу, на якому виготовлений відбиток. В Україні можна придбати через інтернет фабричні копії Ренуара або Моне на матовому папері від 29 до 129 грн за екземпляр, на полотні — від 29 до 379 грн. Не страждають від браку замовлень на копії імпресіоністів і художники.


Де доторкнутися до прекрасного

Музей «Орсе», Париж: зібрані твори французького живопису і скульптури періоду 1848-1914 років. Основу колекції становлять роботи імпресіоністів і постімпресіоністів

Державний музей образотворчих мистецтв імені О. С. Пушкіна,  Москва: щедре зібрання живопису майстрів французького імпресіонізму (Моне, Дега, Ренуара, Сезанна)

Національна галерея, Лондон: має одне з найкращих зібрань  західноєвропейського живопису, зокрема роботи Сезанна

Державний Ермітаж, Санкт-Петербург: виставлена багата колекція робіт Моне, Ренуара, Сезанна

Метрополітен-музей, Нью-Йорк: виставлені роботи Ренуара, Дега, Мане


Честолюбство погубило

Нещодавно працівники реставраційного  відділу кельнського музею Wallraf-Richartz виявили майстерну підробку картини Клода Моне «На берегах Сени біля Порт-Віллез». Рентгенівська зйомка полотна виявила кілька дивних деталей, що ставлять під сумнів її автентичність: робота спочатку була виконана олівцем, а вже потім покрита олією. Така техніка була чужою Моне. Крім того, картина оброблена шаром поливи, що надає їй ефект старовини. Також на полотні було виявлено два підписи: підроблений автограф Моне і підпис справжнього автора. Попри це, працівники Wallraf-Richartz поставилися до знахідки з властивою німцям практичністю: її виставили як яскравий зразок мистецтва імітації світових шедеврів, що демонструє не лише талант афериста, а й можливості сучасних технологій і професіоналізм експертів.


Думки художників

Основа смаку

Людмила САХНО,
художниця


— Вважаю себе послідовницею французьких імпресіоністів. Цей стиль передусім виховує смак у необізнаної з мистецтвом людини. Він доступний для сприйняття, бо не відійшов від звичних форм, як, наприклад, абстракціонізм, постмодернізм, сучасне мистецтво у вигляді божевільних мультимедійних проектів. Звісно, художники шукають нових способів вираження, нових технічних можливостей, але суть залишається незмінною: передати через форму і кольори емоцію, нерв. Тому імпресіонізм ніколи не втратить актуальності, це класика у сенсі значущості. Мій улюблений художник — Анрі Матісс. Він виріс із французького імпресіонізму і розвинув цей напрям. Це геній, я згодна з кожним його мазком, кожною лінією.

 

Попсі по лобі

Станіслав ВОЛЯЗЛОВСЬКИЙ,
художник


— Раніше захоплювався імпресіонізмом, учився на ньому. А зараз він перетворився на відверту попсу. Нещодавно в сувенірній крамниці бачив парасольку з репродукцією картини когось із імпресіоністів — цілковитий несмак. Вважаю, що зробив свій внесок у сучасний імпресіонізм: написав натюрморт, використавши замість пензля власний статевий орган.


Топ-5 найдорожчих картин імпресіоністів


«Бал у Мулен де ла Галетт»,
П’єр Огюст Ренуар
$78 100 000

 


«Натюрморт із глечиком і драпіруванням»,
Поль Сезанн
$60 502 500

 


«Гора Святої Вікторії»,
Поль Сезанн
$38 502 500

 


«Натюрморт із фруктами й горщиком імбиру»,
Поль Сезанн
$36 976 000

 

 

«Лілеї»,
Клод Моне
$36 659 600

Вы здесь:
вверх