логин:    пароль: Регистрация
Вы здесь:
  
ЯЗМО Сергей Иванов, шеф-редактор - «Контракты» №31-32 Август 2012г.

Людина, которая пишет это, с детства жила поміж двох мов, никогда их не путая. Завжди було дві моїх мови. Внутрішніх. Своїх. Остальные были потом, и остались чужими, зовнішніми.


Пішов Гонта, похилився... по родной стране пройду стороной, как проходит косой дождь...

Язык ведь такое дело — он у вас внутри. Когда вы переключаете раскладку на клавиатуре, вы делаете это лично.

Последние недели я равнодушно наблюдал за обсуждением закона о языке. И с удивлением наблюдал за своим равнодушием.

Чому — байдуже?

У 1990-му питання мови і свободи було для мене елементарним питанням. На яке існувала проста, єдина, важлива відповідь: державна українська мова, вільна українська держава. Мова і свобода були єдиним цілим. І для мене це посьогодні так.

Что-то происходило с государством. Немедленно приватизированное, оно медленно, но верно разбирало свою формальную демократическую конструкцию. 20 лет неуклонного демонтажа. Замена государственного строительства — демагогией, замена государственного мышления — титанической телевизионной болтовней.

К 2011 году Украина совсем перестала быть демократическим государством: демократия осыпалась с нашей независимости окончательно, как с застоявшейся новогодней елки.

Немає жодного демократичного інструмента, жодної інституції, за допомогою якої можна було б захистити себе, обстоювати свої права; лишень тисячі табличок, за якими —  нічого: «суд», «парламент», «міліція».

Из тела государства вырезано самое существенное, выедено изнутри.

Осталась язва языка. Язва свободы. Як виразка шлунку.

На місці вижраної, висмоктаної суті залишилася порожнеча. Безодня, для якої не існує українців, росіян, людей взагалі. Жодної мови.

Подмена языка начинается с подмены понятий. С языком проделывают ровно то же самое, что с нами, нашей жизнью.

Вважати українською слизьку, пустеньку мову Литвина чи незграбну — Ющенка? Боротися за таку мову — все одно що боротися за право плазувати.

Повсеместное «донецкое» быкование, их как бы русский, полурусский, на четверть русский язык. Защищать его? Бороться за право говорить подлым языком устрашения? Русские на русском — думают. А эти — так, невоспитанная угрюмая стареющая шпана.

То, что мы наблюдаем, это не борьба русского языка с украинским.

Это война жуткого провинциального з поганеньким регіональним.

Если угодно, это завывание двух региональных диалектов, условно януковичского та умовно тягнибоківського, восточного и западного подразделений одной партии — ПАРТИИ ЭМБРИОНОВ. Пышная человеческая недоразвитость.

Для которой мы — электоральные дрова. Звучит одинаково: рабы (рус.), раби (укр.).

Звичайно, слід було б примусити владу розмовляти українською. Це була б мінімальна принципова платня: за украинскую недвижимость, украинские взятки, украинскую расслабуху.

Але, щоб примусити їх до безумовного виконання української Конституції, перш за все необхідно відновити саме ті, понищені державні інструменти: суд, парламент, вибори, громадянські свободи. Мову закону, без якої не здатна існувати будь-яка держава, наша українська — не виняток.

Отже, вона — українська держава — майже не існує. Вам це доведуть восени.

Якщо вас хвилює майбутнє української мови, вам конче необхідно перейнятися іншим, перейнятися першоджерелом — українською свободою.

Закон про мову — добрий чи поганий — не поверне нам втрачене право обирати шлях.

Закон про свободу кожен приймає самостійно.

За свободу нам доведеться заплатити ту саму, справжню звичайну ціну.

Це приблизно так, як панич, що програв у карти батьківську спадщину, раптом разуміє, що задля відновлення становища відтепер доведеться заробляти самому.

Можливо, це триватиме довго, для когось — все життя. Може вийти, може — ні.

Якщо вийде, дайте українській мові 50 років спокійного життя у своїй власній державі, без вульгарних захисників, але за державної підтримки. І не зупиніться на цьому, тому що мова — це лише початок; далі доведеться формулювати, думати українською.

Відчайдушно, без отчаяния.

Але насамперед — свобода (укр.), свобода (рус.).

Вы здесь:
вверх