логин:    пароль: Регистрация
Вы здесь:
  
Залежність від позики Ольга Галицька - «Контракти» №24-25 Червень 2013р.

Чим заробляють на життя колектори, коли банки фактично не кредитують населення


Новообраний голова Асоціації учасників колекторського бізнесу Андрій Нижник розповів Контрактам: скільки коштують сьогодні «погані» портфелі; чому колектори не люблять безграмотних позичальників; хто займеться стягненням боргів ЖКГ.

Як сьогодні живеться колекторським компаніям на тлі фактичної зупинки кредитування та підвищення вимог банків до позичальників? Чим заробляють вони на життя?

— Звісно, за останні кілька років, ринок дуже серйозно змінився. Існує хибна думка, що колекторський бізнес — спадок кризи, а це неправда. На Заході такі компанії існують десятиліттями. Так, вони йдуть за трендом розвитку банківського сектору, оскільки їм слід із чимось працювати, і коли банки не кредитують, у нас теж немає роботи. Але проблема має й інший аспект: коли кредитування заморожене, а банки не хочуть скорочувати персонал, вони намагаються його перекваліфікувати, зокрема, у внутрішні служби по роботі з боржниками. І це забирає у профільних компаній ще частину ринку. Тож останні два роки колекторському бізнесу в Україні несолодко. На агентській схемі працювати стало майже неможливо, «гарних» поганих боргів там не залишилося, тільки складні, із простроченням у 3–5 років, з якими за три місяці не розберешся, і слід вибудовувати дуже довгострокові відносини.

Чи усе ще вигідно купувати «старі» портфелі?

— У першу чергу, це питання ціни. Не коментуватиму комерційну складову, але на ринку зараз дуже різні ціни: 1–15% від номіналу, залежно від прострочення, наявності контактної інформації, від частки справ із підозрою на шахрайство (яке в період буму кредитування спостерігалися повсюдно) тощо. Колектори, до речі, допомагають банкам з'ясувати, що за фактом знаходиться в них у портфелі, бо видати кредит легко, а розбиратися з його поверненням набагато складніше.

Які портфелі ще залишилися на продаж?

— Ринок дотепер сконцентрований на споживчих кредитах. Деякі банки продавали доволі великі портфелі автокредитів, намагалися продавати іпотеку, але здебільшого такі портфелі банки продають одне одному. Обсяг решти боргів оцінити майже нереально — навіть за статистикою НБУ неможливо зрозуміти, скільки, наприклад, споживчих беззаставних кредитів перебуває в банків на балансі. НАБУ намагається збирати таку статистику самостійно, але це великий шмат роботи. Скажімо так, у цій країні в кожного другого є або був кредит. За статистикою Нацбанку, прострочення становить 10%, а за оцінками незалежних експертів — майже 45%, і ситуація не поліпшується. Портфелі «старіють», а прострочення не зменшується при загальному скороченні кредитного портфеля банків. Звідси й вартість кредитів сьогодні під 20–25% річних. Звісно, для всіх очевидно, що за депозитних ставок близько 18% у гривні кредитів під 7% бути не може, але й прострочення цьому теж ніяк не допомагає.

Жоден держорган не готовий взяти колекторів під свою відповідальність

Боюся, це очевидно далеко не для всіх...

— За останні два роки кількість і якість звернень до Асоціації показує істотне зростання фінансової грамотності населення — криза багато чому навчила позичальників. Вони розуміють, що таке кредитна історія і для чого вона потрібна, знають, що таке заміна кредитора, хто такі колектори. Зникло пряме відторгнення і явна агресія, позичальники намагаються вирішувати свої проблеми за допомогою колекторів, а не бігати й ховатися від них. Тобто приходить розуміння функції колекторів як посередників, готових професійно вирішувати боргові проблеми.

Невеликі обсяги кредитування призвели не лише до скорочення портфеля в абсолютних показниках, а й до дуже невеликої частки нових поганих кредитів. Це пов'язане з посиленням банківських вимог до позичальника чи усвідомленням позичальниками ризиків та адекватнішій оцінці ними своїх можливостей?

— Після першого кредитного бума початку 2000-х далеко не всі встигли взяти кредит вдруге. А фінансова грамотність починається, коли ти повністю погашаєш перший кредит, тобто на практиці ознайомлюєшся з усіма наслідками успішного або неуспішного обслуговування боргів. У нас зараз іде друга хвиля, причому доволі неохоче й обережно. Багато хто навчився на своїх помилках, зокрема й банки, які посилили скоринг. Але й населення вже набагато ретельніше рахує, чи «потягне» нову позику. Тож це комплексне питання.

Навряд чи вас тішить скорочення поганих боргів...

— Колекторські компанії не розраховують робити гроші на безграмотності позичальників. Ми докладаємо багато зусиль для підвищення фінансової грамотності. Так само нас не приваблюють шахрайські кредити, бо в остаточному підсумку за цими справами нічого не можна стягнути. Ми зацікавлені у грамотному населенні, яке хоча б може зрозуміти, які рішення ми йому пропонуємо. До речі, інструментарій колекторів у цьому сенсі набагато ширший за банківський. Ми не кредитуємо, тож не підпадаємо під нормативи резервування НБУ, відтак можемо собі дозволити лояльніше ставлення до боржника та гнучкіші інструменти, які банки не можуть використовувати — списання, відстрочку платежу, реструктуризацію на справді вигідних для позичальника умовах тощо.

Наскільки активно в нас розвивається корпоративний колекшн?

— Сегмент безпосередньо пов'язаний із судовими стягненнями, а цей механізм в Україні не такий ефективний, як хотілося б. Корпоративні борги зазвичай дуже великі, роблять їх корпорації, які мають у своєму штаті велику кількість високооплачуваних юристів, тож навіть якщо у вас є повне право на стягнення, не факт, що це відбудеться легко і швидко. Часто виявляється політичне підґрунтя, оскільки великий бізнес має різні важелі впливу. Тож боротися з ними методами, якими боремося ми, — а це винятково законні методи — буває дуже складно.

До речі, про законні методи... Коли профільний законопроект добереться до Верховної Ради?

— (зітхає) Ми над цим працюємо. Розроблений нами законопроект «Про захист прав боржників при здійсненні професійної діяльності зі стягнення грошової заборгованості в позасудовому порядку» має збалансувати відносини між боржником, кредитором і посередником, і чітко виписати всі правила гри. Очевидно, що борги однозначно слід повертати, але сторона, яка намагається їх повернути, не має виходити за межі закону — це теж очевидно. Законопроект здобув підтримку Світового банку. Ми сподіваємося, що рано чи пізно він потрапить до порядку денного Верховної Ради, але через соціальну непопулярність колекторської діяльності радше пізно.

Які ще законопроекти в Асоціації в розробці?

— Ми активно співпрацюємо з банківськими асоціаціями, які нас підтримують, зокрема, у питаннях зміни законодавчої бази з питань викупу боргів — там є складнощі з оподаткуванням. Жоден із можливих варіантів зараз не має підтримки в усіх зацікавлених сторін, але робота триває.

Питання ліцензування колекторської діяльності пішло з порядку денного назавжди, чи зараз просто не до цього?

— Треба відокремлювати збирання боргів від купівлі. Одне без іншого жити не може, але це різна робота і різні ситуації. Придбання боргів — це взаємини між новим і старим кредитором, чисте В2В, що не потребує ліцензування за своєю суттю, оскільки не загрожує життю, здоров'ю, добробуту або дотриманню конституційних прав громадян. А ось відносини зі стягнення заборгованості — це B2C, і може потребувати регулювання. У законопроекті, що ми розробили, запропоновано кілька варіантів, які працюють на Заході: від саморегулювання (як у Великій Британії) до регулювання держорганом. Світовий банк вважає, що таким регулятором для нас має бути НБУ. Ми готові до будь-якого варіанта, що буде раціональним. Ми навіть підтримаємо ліцензування, якщо його умови будуть здійсненними, ефективними та прийнятними. Проблема в тому, що зараз жоден держорган не готовий взяти колекторів, так би мовити, під свою відповідальність.

Чи можна це зробити без прийняття профільного закону?

— У принципі, так. Нормативної бази достатньо. Тільки вона місцями суперечить сама собі. Тож наш законопроект покликаний не так створити щось нове, як звести воєдино усе наявне й усунути «простір для маневру», тобто можливість суб'єктивного трактування норм як кредитором, так і боржником.

Не так давно йшлося про освоєння колекторами нефінансових секторів — телекомунікацій, ЖКГ тощо. Наскільки перспективними з погляду бізнесу є ці напрямки?

— Заборгованість у ЖКГ величезна. Але стягнення її пов'язане з політичною волею та необхідністю приймати непопулярні рішення. Хоча цей крок необхідний, він ніколи не прикрасить імідж влади на місцях. А для «країни перманентних виборів» швидка популярність у виборців, на жаль, набагато важливіша, ніж майбутній розвиток комунального господарства. Хоча рятування країни від цього грандіозного внутрішнього боргу зіграло б на руку, у першу чергу, простим громадянам. Тож основна проблема — неготовність влади працювати в цьому напрямку.

А чи готові працювати з такими боргами колектори?

— Справді, тут є своя специфіка і свої проблеми. У першу чергу — дефіцит інформації, необхідної для роботи. У тих самих ЖКГ, наприклад, немає номерів телефонів боржників або навіть паспортних даних людей, що мешкають у квартирі. Це дуже ускладнює стягнення. До того ж, колекторам тут доводиться працювати з паперовими носіями інформації, що робить роботу каторжною. І взагалі, автоматизація роботи держсектору — сумна тема.

А яка тема «веселіша»?

Історично — банківська. Інші сектори на сьогодні другорядні, хоча не можна назвати їх безперспективними. Якщо на «рідному» ринку криза, доводиться шукати альтернативи. Але це не від хорошого життя.

Вы здесь:
вверх